Невдалий АВТО менедж МЕНТ (секрет 6-ий)
А тим часом на власну безпеку люди витрачають свої кревні. Держава з милозвучним іменем Україна зі своїми функціями по захисту громадян належним чином не справляється. А суспільством покладені на неї обов"язки (стосовно навчання наших дітей безпечній поведінці на дорогах) не виконує взагалі. Про НВК (навчально-виробничі комбінати) згадаю лише для того, щоб сказати: краще нічого, ніж НВК. Наразі основою початкової автоосвіти в Україні є виключно приватні автошколи. Працюють вони під відомим гаслом: "Куй желєзо пока гарячьо!" Так було задумано. Нажаль, люди з іншою мотивацією своєї педагогічної діяльності в цій системі не приживаються. Вони або самі йдуть з тієї роботи або їх ганебно викидають геть із "системи". З системи, яка абсолютно не потребує інтелектуалів з технічною освітою та вірусом боротьби за ідею під назвою "безпека дорожнього руху". Тут інші якості подавай: мовчазний, "сам сєбє на умє", "нюх по вєтру", "бєззавєтно прєдан" начальству та людям у погонах.
Безумовно, в цій системі є висококласні спеціалісти, які пристосувались до її вимог і за довгий час роботи набули та вдосконалили великий позитивний досвід. Нажаль, їм не завжди вдається його проявити, знаходячись у рамках принизливих обмежень, створених функціонерами з міліційного та освітянського апаратів. Доречно буде додати: ...функціонерами, які часто не тільки не мають будь-якого досвіду роботи на автомобільному транспорті але й не мають відповідної для цієї сфери діяльності технічної (автомобільної) освіти. А дехто з "вєршитєлєй судєб" або має сумнівний водійський досвід, або взагалі... НІКОЛИ не сидів за кермом. Тож, уява про вирішення проблем на дорозі у таких нормотворців дуже спотворена. Гадаю: того вже достатньо для пояснення більшості проколів у спробах реформування системи безпеки дорожнього руху України.
Е-ех, нічого не поробиш... Наважусь відкрити вам таємницю: системи безпеки дорожнього руху (як такої) наразі у нашій країні не існує. Її тільки належить створювати. А існуючі розрізнені і недосконалі частини (іноді у протистоянні одне до одного розташовані) для того не дуже придатні. От і виникає у фахівців (незваблених солодощами тепленьких місць) посмішка "со слєзамі на глазах", коли функціонер - йорзаючись "на протертому кріслі", реформує Правила дорожнього руху - без фундаменту намагається побудувати дім. Саме тому зі стабільною циклічністю більшість спроб "удосконалення" та подібних до останньої "реформ" Правил дорожнього руху України більше нагадують невдалі наступи на граблі, єдиним результатом яких стає ускладнення понять та постулатів і послаблення логічного звязку між основними положеннями та вимогами.
