"Шапіто" на колесах (продовження)
Тим часом настрій "рожевої троянди" від здивованого поступово перейшов до веселого. З"явилось якесь непередаване відчуття радості. Дуже знайоме але давно забуте. Можливо десь там, у далекому дитинстві таке вже відчувалось. Певно, таке було в дитинстві, але відразу не згадалось.
Так і є... Пригадала цирк "шапіто" у міському парку культури та відпочинку. Пелехаті собачки та маленькі поні... клоун у смугастій свитці. "Та-а-ак",- поведінка тракториста на дорозі нагадувала їй саме клоуна, що на килимі арени цирку витворяв різні дурниці. Ті трюки-капості були правильно оцінені публікою. Вона щиро сміялась і плескала у долоні, дякуючи за подаровані зусиллями клоуна хвилини радості.
Зараз же усе відбувалось не на килимі, а на проїзній частині. Чоловік за кермом у цьому випадку не був клоуном і ніхто його не просив веселити людей на дорозі. Тим паче, що головним у переліку його професійних обов"язків є виконання Правил дорожнього руху та дотримання безпечної поведінки на автошляхах. А тут "на тобі!" Несвідоме створення дорожньої ситуації, яка може призвести до небажаних, а може й трагічних наслідків. Кого то цікавить? Свідомо чи ні, але ж створив.
"Інфу-зо-рія,- подумала жінка,- це він запрошує мене вийти на пішохідний перехід. А навіщо це мені треба? Якби ж у мене була потреба перейти вулицю, я би діяла іншим чином. Спочатку пропустила б усі транспортні засоби, що рухались по проїзній частині. І лише потім... (маючи гарну оглядовість у зоні пішохідного переходу, перехрестя поблизу нього та усієї дороги в межах можливого зупинкового шляху якогось там "джигіта")... намагатимусь перейти призначену для руху транспортних засобів частину автомобільної дороги. Адже, проїзна частина - це не тротуар! І перевагу на ній мають водії транспортних засобів, а не пішоходи. А ті з останніх, які так не думають, потрапляють на лікарняне ліжко; ато і куди подалі - на цвинтар. Така перспектива мене не приваблює. Тому вали звідси, інфузорія, і забирай свій смердючий символ вітчизняного аграрного машинобудування."
Тракторист явно не розумів, що відбувається. І тому продовжував махати з боку в бік руками, запрошуючи жінку зробити те, що їй було ні до чого. Яка ж це шануюча себе жінка опуститься до такого і робитиме абищо без користі для себе? Жести рук тракториста поволі ставали настирнішими, а неголена міміка виказувала наростаючу роздратованість. Незвиклий до міської метушні і тому збуджений від перенапруги мозок ніяк не міг второпати: "Чому та вперта жінка не переходить вулицю?" Він навіть поглянув у залишок дзеркала заднього виду, яке бригадир тракторної бригади змусив його причепити перед "рейсом до райцентру". У тому блискучому предметі, яке бригадир використовував для гоління перед здибанками на вечірніх дойках, тракторист побачив сповнені обурення обличчя водіїв у колоні автотранспорту позаду себе. Це, безумовно, вплинуло на його настрій, але зробити щось реальне для покращення дорожньої ситуації він не наважувався. Майже безнадійно, з поглядом прохача милостині під церквою, він в останнє махнув правою рукою, запрошуючи жінку перейти на інший бік вулиці.
Але жінка теж була праворукою, і на пропозицію непривабливої особи чоловічої статі відповіла тією ж рукою. З огляду на інтелігентний вигляд жінки, той жест здивував мене. Мабуть він став останньою краплею у наповненій чаші її терпіння. А здавалось, виходу з першої у житті сільського механізатора скрутної дорожньої ситуації не було. Та зрозуміле спрямування руки фігурної жінки, неначе чітким жестом регулювальника, миттю прояснило обстановку і на відміну від занять у школі механізаторів усе стало простим і зрозумілим.
Колона траспортних засобів рушила з місця, збільшивши тим самим пропускну здатність дороги загального користування. А перед очима тракториста, ніби дембільське фото на маминому трюмо, іще довго буде стояти "український символ жіночої непокори", продемонстрований схожою на бальзаківський персонаж перехожою.
... а надто, недосяжна для тракториста ніжно-бліда прозорість її шкіри на спокусливо маленьких пальчиках, що у момент зняття рукавички так своєчасно та органічно до його світогляду склались у відому комбінацію. Йосип Сулименко
